Коронавірус, паніка і карантин. Як встояти психологічно.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

Консультації для батьків
Казка в житті дитини
Казка як елемент культури, передусім її естетичної складової, та як феномен вітчизняної народної етнопедагогіки має неоціненне значення в сучасній педагогічній практиці і є багатогранним матеріалом у становленні естетичної культури, формуванні здібностей і загальному розвитку особистості. Казка — могутній засіб виховання, що відображає ментальність українського народу, «відтворює історичне тло, на якому формувалася і деформувалася національна самосвідомість мас», вводить «в ситуації емоційного співпереживання, виховує естетичний ідеал» (Б. Ступарик).
Будь-яка казка орієнтована на соціально-педагогічний ефект: вона навчає, виховує, попереджає, спонукає до діяльності і навіть лікує. Виховання засобами казки особливо впливає на становлення духовного світу особистості у дошкільному дитинстві. Казка створює умови для формування внутрішньої потреби малят у неперервному вдосконаленні й реалізації своїх можливостей. Навчити дітей глибоко, естетично повноцінно сприймати казку, осмислювати, міркувати над її психологією, філософією, співвідносити почутий (чи самостійно виконаний) текст казки з власними уявленнями і цінностями — головне завдання виховання казкою.
Вічним і невичерпним джерелом народної мудрості називав казки В. Сухомлинський. Він зазначав, що у створених казках, особливо яскраво «виявляються характер народу, обличчя народу, його думи і сподівання, моральні ідеали».
Казка є ефективним засобом розвитку пізнавального інтересу до роботи. Вона для дитини дошкільного віку є чимось реальним, тим, що допомагає їй в доступному обсязі пізнавати дорослий світ почуттів та переживань. Герої казок працюють, тим самим приваблюючи дитячу увагу до основного змісту життя людини — праці. Це продукт дорослої творчості для дітей.
Слід звернути увагу на те, що казка задовольняє головні потреби дітей дошкільного віку. По-перше, казкові герої є самостійними, самодостатніми, а це те, про що мріють малята. Отже, задовольняється одна з головних потреб дітей — бути самостійними.
По-друге, казкові персонажі переборюють будь-які труднощі, найнеймовірніші перешкоди, перемагають найлютіших ворогів (Змія Горинича, Бабу Ягу, Кощія, Зміючку тощо). Отже, задовольняється ще одна загальна потреба дошкільнят, яка в їх уяві надає людині всемогутність, — компетентність.
По-третє, діти постійно прагнуть до активності. А головні герої казок (Котигорошко, Кирило-Кожум'яка, козак Мамалиґа, солдат, Телесик, пан Коцький тощо) перебувають у постійній дії. Будучи під впливом розвитку сюжету казки, діючи у своїх фантазіях разом з казковими персонажами, діти задовольняють свою потребу в активній діяльності.
Результатом виховання дошкільнят засобами казок стає те, що у малят формуються особистісні якості. Це передусім автономність, яка дозволяє дітям, не соромлячись, висловлювати свою думку. Також формуються активність, яка спонукає дітей у колективі до володіння ініціативою та соціальна компетентність, які складаються з компонентів: мотиваційного — потреба у прояві стосовно до інших дітей уваги, співчуття, доброзичливості; когнітивного — пізнання іншої людини, намагання зрозуміти потреби та особливості її характеру; поведінкового — пов'язаного з вибором адекватної ситуації, способів спілкування, поведінки.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

Організація праці дітей на ділянці дошкільного закладу
у весняний період

Весна — прекрасна пора року, що дарує нам чудову нагоду долучити дітей до праці у природі, розширити їх природничі знання, навчити бачити красу навколишнього світу, любити та берегти його. Навесні можна здійснити з дошкільниками багато цікавої та корисної роботи на ділянці дитячого садка. За умови належної організації така робота не тільки слугуватиме джерелом позитивних емоцій у дітей, а й сприятиме їх інтелектуальному, духовному та фізичному розвитку.

Весняні місяці — оптимальний час для посадки рослин. Ця робота зазвичай викликає неабиякий інтерес у дітей. Тож, вихователям слід обов’язково долучати до неї своїх вихованців. Під час посадки рослин на городі або у квітнику, а відтак догляду за ними у дітей формується система знань про рослинний світ, зокрема:

• про його закономірності та розмаїття:

• про стадії розвитку рослин та їхню будову;

• про сезонні зміни у природі.

Діти вчаться встановлювати зв’язки між окремими явищами, зокрема, між умовами зростання та інтенсивністю розвитку рослин. Дошкільники на практиці засвоюють знання про залежність стану всього живого від задоволення його потреб, дізнаються про роль людини у природі. Зрозумівши ці зв’язки, діти більш свідомо ставитимуться до природи.

Навесні природа стрімко відроджується після тривалого зимового сну. Споглядання динамічних змін у природі сприяє розвитку у дітей таких важливих якостей, як спостережливість, кмітливість, допитливість.

Під час праці у квітнику, саду або на городі у дошкільників формуються практичні навички догляду за рослинами, а також розвиваються важливі інтелектуальні вміння. Зокрема, діти вчаться:

* планувати роботу;

*підбирати матеріали та інструменти, необхідні для виконання певних дій;

* розподіляти у часі окремі етапи роботи;

* розподіляти функції та знаряддя праці між учасниками процесу; *адекватно оцінювати результати роботи тощо.

Завдяки колективній праці, яка передбачає взаємодопомогу, у дошкільників формуються також комунікативні навички.

Весняною порою рослини швидко розвиваються — з насінин з’являються пагони, підростає розсада, на гілках кущів і дерев набубнявіють бруньки, розпускаються перші листочки та квітки. Діти мають змогу швидко побачити результат своєї праці на городі або у саду. Вони відчувають значущість докладених зусиль і, як наслідок, стають більш активними та самостійними.

Праця у природі корисна і для фізичного розвитку дітей, адже вона потребує перебування на повітрі, сприяє зміцненню нервової системи, передбачає зміну видів діяльності, а отже — виконання та відпрацювання різних рухів тощо.

Плануючи працю дітей у природі, необхідно враховувати такі важливі моменти:

• характер праці;

• тривалість та обсяг роботи;

• способи залучення дітей до праці та організації їх взаємодії;

• методи і прийоми виховання.

Праця дітей у квітнику, саду та на городі має бути різноманітною, посильною та регулярною. Варто пам’ятати, що тільки різноманітна за змістом праця викликає у дітей живий інтерес та бажання долучитися до неї.Весна — час великого прибирання території дошкільного закладу. Старе листя, сухі рослини, залишки покривного матеріалу, інше садове сміття прибирають вже після закінчення заморозків. Під час прибирання на ділянках слід вирвати з корінням молоді бур’яни, доки вони не зміцніли та не зацвіли. Цю роботу можна виконувати спільно з дошкільниками.

Наприкінці березня та на початку квітня, коли земля розмерзлася, закладають компост. Компостну яму влаштовують на рівному місці, захищеному від опадів. До компостної ями скидають залишки рослин, якими були вкриті на зиму кущі та дерева. З часом компост стане чудовим підживленням для рослин і захистом від шкідників. Відходи, зібрані у компостній ямі, заливають невеликими дозами води через незначні проміжки часу. На поверхні компостної ями можна посадити кабачки, патисони, гарбузи, витку настурцію. Ці рослини пришвидшують визрівання компосту та маскують непривабливу зовні ділянку.

Зазначимо, що ранньої весни підживлення, а також мульчування потребують передусім багаторічні рослини, кущі та дерева, які цвітуть пізніше навесні або на початку літа.

З настанням весни починаються посівні та посадочні роботи. Так, вже у середині березня потрібно разом з дітьми посіяти у спеціальних ємкостях розсаду різних овочів — цибулі, перця, баклажанів, салату, базиліку, різних сортів капусти (червоноголової, савойської, броколі, цвітної, кольрабі). Наприкінці місяця сіють розсаду помідорів та капусти пізньостиглих сортів. Пам’ятайте, що ємкості з першими сходами потрібно винести у прохолодне приміщення, що є умовою подальшого правильного розвитку рослин.

У середині квітня з’являються ранні сходи моркви, петрушки, шпинату, салату, кропу, висіяних напередодні зими. Землю на грядках, де вони ростуть, необхідно розрихлити. На ділянці зимувала і цибуля-батун. ЇЇ потрібно звільнити від захисного покриття — сухого гілля та листя. Зазвичай дітям до вподоби така робота.

У квітні висаджують у грунт розсаду багатьох рослин. Виконувати цю роботу слід разом із дітьми. Покажіть малятам, якими тендітними є молоді рослинки, що з’явилися із насінин у теплому приміщенні групи. Наголосіть на тому, що вони потребують пильної уваги і турботи. Зокрема, перш ніж висадити розсаду у відкритий грунт, її варто привчити до нового температурного режиму. Для цього за 7 — 10 днів до висадження обмежують полив та поступово збільшують час провітрювання. Висаджують розсаду у грунт у похмурі дні — на сонці вона може засохнути.Спостерігаючи за своїм квітником, діти ознайомляться з різними формами життя квітів. Соняшник стоїть упевнено, не згинаючись під вітром і зливою. Настурція розкидає свою пишну зелень, відвойовуючи все більше місця під сонцем. Кручені паничі міцно чіпляються тонкими пагонами за будь-яку опору. Ще вчора вони рясно квітли, а сьогодні не відкрили жодного бутона. Що ж сталося? Варто пояснити дітям, що є рослини, які реагують на зміну погоди — коли похмуро і дощить, вони згортають свої квітки. Дошкільникам буде цікаво дізнатися про квіти, які реагують на рух сонця або розпускаються, коли воно сідає. Такі різні, квіти однаково потребують вологи, сонця й добрив. А також турботи дошкільника-квітникаря.Сад — чарівне місце для дітей, де вони пізнають життя рослин, проводять перші наукові досліди і долучаються до таємниць природи. Гра, дослідження, відпочинок або праця у саду — це перші наочні заняття дошкільників у природі, які сприяють розвитку сенсорних відчуттів, інтелекту, емоційної сфери, а також вихованню бережного ставлення до довкілля.Дуже важливо з раннього віку виховувати у дітей культуру праці. Скопуючи землю, поливаючи рослини або посипаючи доріжки піском, діти мають діяти акуратно, стежити, щоб одяг не забруднювався, а ділянка, де вони працюють, залишалася охайною. Якщо дитина забруднилася або перед нею постали труднощі у виконанні якогось завдання, вона починає переживати через свою незграбність або неумілість, що може призвести до небажаних наслідків. Так, дитина, яку спіткала невдача, намагатиметься уникати роботи, а це чинить негативний вплив на виховання працьовитості.

Щоб запобігти таким випадкам, вихователь має завчасно попередити дітей про можливі помилки у діях, їх небажані наслідки та способи їх запобігання. Перш ніж розпочати працю, потрібно перевірити, чи вдягнули діти робочий одяг — фартушки, рукавички тощо. Коли діти набирають воду у відерця, варто нагадати, до якого рівня можна наливати її, щоб не розплескати на шляху до городу чи квітника. Слід завчасно підготувати все, що може знадобитися для прибирання, — совок, віник, ганчірку, рушник для витирання рук тощо. Якщо дитина через необережність припуститься помилки під час роботи, потрібні речі для її виправлення мають бути напохваті.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

ВИХОВАННЯ ДОБРОТИ

Про необхідність виховання в дітей із малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О. Сухомлинський. Він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших виховних завдань сім'ї і школи. Ви покликані облагородити серце своєї дитини, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою — чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомого життя людині треба пам'ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином старих батьків, чоловіком, батьком.

Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність — природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.
Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: в хорошій працьовитій сім'ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає лише радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках прилучаємо їх до вищої людської радості — радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.
Які б моральні якості, шановні батьки, ви не хотіли виховати у дітей, всі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість — відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку, болю, самотності... Саме в цьому джерела доброти.
Найвища наука життя — мудрість. А найвища мудрість — бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді — це завжди було в характері нашого українського народу.
Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти на віки?
Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки і вчити цього своїх дітей.
Пам'ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все в батьківському домі. Тепла, дружня атмосфера в сім'ї, уважне й турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.

Тож шановні батьки

- Не рідше одного разу на місяць відвідуйте школу, дізнавайтеся про успіхи та поведінку своїх дітей.
- Радьтеся з класоводом, як поліпшити родинне виховання.
- Пам'ятайте, що для формування характеру дитини ваш власний приклад має надзвичайно велике значення.
- Дотримуйтеся єдиних вимог до дитини всіх членів сім'ї.
- Вимогливість до культури поведінки, до задоволення бажань дітей повинна. cтати певною традицією у сімейному вихованні дітей.
- З повагою ставтеся до одиноких людей, проявляйте милосердя до тих, хто потребує підтримки та вчіть цього своїх дітей.
- Будь-які заборони висловлюйте тактовно, не ображаючи дитину.
- Правильно оцінюйте вчинки дітей.
- Особливу увагу звертайте на розвиток у дітей любові до природи. Людина, у якої не сформовані добрі почуття до природи, не буває, як правило, доброю до людей.
- Пам'ятайте, що тільки тепла, дружня атмосфера в сім'ї, уважне і турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи для інших людей.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

Готуємось до Великодня з дітьми

Чудо Воскресіння Христа подарувало усім православним віруючим надію. А ось створити з цього духовного приводу свято – під силу кожній людині, навіть зовсім маленькій.
Великдень вже дуже скоро, а ще стільки справ треба зробити, у тому числі прибрати дім, прикрасити його, провести великодні обряди. Кожній матусі буде в радість допомога її ріднесеньких діточок. Отже, обирай, що тобі під силу.

1. Прибирання хати та подвір’я

Весняне прибирання до Великодня – дуже особливе. Хату та подвір’я треба прибрати до Чистого Четверга. Якщо мама може прибирати у самих важких місцях, вимити вікна, то діточкам під силу прибрати свої іграшки або ігровий куточок, письмовий стіл, а може й усю дитячу кімнату. Тільки не треба робити прибирання у Вербну неділю!
Прибирання подвір’я трошки складніше, але й там дитяча допомога потрібна: зібрати гілочки, старе листя, посадити та полити квіти або щось інше.
Якщо роботи багато, можна розподілити її на кілька днів.

2. Прикраси для дому та подвір’я

Великодні прикраси для дому можна зробити власноруч або купити. Це може бути великоднє дерево з писанками, декоративний великодній кошик та особливо прикрашений куточок для майбутнього справжнього святкового кошику, в якому будуть складені освячені паски та писанки.
Прикрасити дім можуть паперові квіти або композиції з писанок на власноруч вирощеній травичці у горщику. Ікони можна огорнути рушниками, а також розставити на підвіконні лампади та світильники. Заодно розпитай батьків про кожну ікону в домі.
На підвіконні хтось облаштовує декоративне пташине гніздечко або галявинку із зайчатами – обирай, що тобі більше подобається. Можна поставити чашку з вівсом, писанками та свічками.
Зазвичай подвір’я у селищах прикрашала візерунками з піску, а стовбури дерев білили. У селищах раніше білили ще й самі хати – це тобі зможуть підтвердити бабусі та дідусі.
Довірять тобі батьки приймати участь у оздобленні – прояви свої творчі здібності у команді с родичами.
3. Листівки на Великдень
Великодні привітання більше торкнуться душі, якщо зробити їх власними руками. Якщо у дитячому садку чи школі ви ніколи не робили листівки на Великдень, попроси батьків показати, як їх можна зробити.
Великодні листівки мають бути прикрашені символами цього свята та містити привітання з побажаннями. Подумай, що ти хотів би побажати саме цій людині. Індивідуальні побажання завжди найкращі.
4. Поробки на Великдень
Душа та творчість неподільні. Подумай, які вироби власними руками на Великдень тобі хотілося зробити. Підкажемо тобі святкові ідеї:

великоднє дерево;
паперові квіти;
паперові курчата як прикраси;
гніздо з курчатком для стіни (зі стрічкою);
паперова курка для писанки;
курчата з помпонів;
м’які іграшки - зайці;
кошики з паперу або стрічок;
композиційні горщики з писанкою, травичкою та квітами;
заєць для писанки в техніці оригамі та ін.

Так, не всі наведені ідеї поробок на Великдень можна зробити самостійно у дитячому віці. Допомогти тобі можуть батьки, бабусі, дідусі, тітоньки або старші друзі.
5.    Великодні рушники
На Великдень традиційно вишивали особливі рушники та серветки (з тематичним малюнком (писанки, паски, Воскресіння Христа, Христос) та привітанням). Для дівчаток – це гарний привід навчитися вишивати, але й таке рукоділля стає все більш популярним серед майстрових, творчих парубків. Тобто хлопчику теж до снаги та почесно допомогти мамі вишити рушник на свято.
6.    Пекти паски
Пекти паски можна у будь-який день Страсної седмиці. Зазвичай це починають робити вдома з Чистого Четверга, але церковної заборони на це в інші дні немає.
Є повір’я, що пекти паски повинні тільки жінки. Можна допомогти матусі з випіканням, а ось прикрасити паски вона може довірити тобі повністю. Тільки розпитай матусю про секрети того, як прикрашати, щоб усі прикраси залишилась на пасках довше та виглядали красивіше.
7.    Писанки та крашанки
Писанки теж дозволяється красити у будь-який день Страсної седмиці. Порадьтеся з мамою, яка у вас буде фарба для яєць. Фарби для яєць не обов’язково покупати. Можна зробити власноруч з відвару цибулиння, куркуми, соку шпинату, ожини, буряка.
Розписати яйця можна різноманітними візерунками: сюжетними, традиційно-народними, просто цяточками іншого кольору (яйця-крапанки). Прикрашають яйця ще й за допомогою свічки, зерна, бісера або якогось листя (петрушки, кріпу та ін.).
Цікаво, що з писанками влаштовують тематичні ігри на Великдень. Це катання яєць, їхнє биття один з одним або щось інше. А можна влаштувати великоднє змагання з розпису писанки на саме свято.
Зробити відпочинок більш насиченим Великоднім духом допоможе сімейне читання тематичних книг, перегляд тематичних мультфільмів та навіть розповіді батьків, бабусь та дідусів про те, як вони у дитинстві святкували Великдень. Також разом з батьками можна відвідувати церковні богослужіння перед Світлою неділею Воскресіння Христова. Починаючи з вечора суботи, освячуються паски, писанки та інша їжа до святкового столу на Великдень. Православні вірують, що освячена їжа має велику цілющу силу.
Підготовка до Великодня повинна згуртувати усю родину. Не відмовляй батькам у допомозі. Якщо тобі щось не під силу, попроси про менш складне завдання. Якщо незрозуміло щось, запитай, попроси повторити те, як це зробити, або допомогти в найскладнішому. Зроби свій внесок в святкування добрими справами. Тоді Великдень принесе особливе щастя в твій дім і та родину.

Світлого усім свята Воскресіння Христова!

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

Їжа - не менш складна наука, ніж фізика або хімія. - Гордон Рамзії

Народна кухня — це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література чи мистецтво. Тому цим здобутком треба пишатися і не забувати. Рецепти страв, які використовували українки тисячі років тому, дійшли до сучасників майже у незміненому вигляді. Вчені стверджують, що з давніх-давен основною їжею українців були хліб та каша, оскільки найдавніша культура на теренах України – жито. Технологія приготування хліба суттєвих змін не зазнала. Хліб готувався з пшеничного, житнього, ячного або іншого борошна, часто змішаного разом. Тісто вчинялося, кисло. Для вчинення використовувалися шишечки хмелю, відомого з сивої давнини.

Значне місце в харчуванні наших предків здавна займала й риба, серед якої слід назвати коропа, ляща, осетра, сома, вугра, лина, піскаря, щуку. Вживалась в їжу також ікра риб. Карасі в сметані або з медом, лящі з хріном і яблуками, фарширована щука, лини з капустою, два різновиди юшки – щерба та щучина вважаються найпопулярнішими рибними стравами українців.

Без капусти пузо пусте. (с) народ

З городніх овочів використовували: капусту (свіжу і квашену), буряки, редьку, моркву, огірки, гарбузи. Як приправу до страв використовували місцеві пряно-смакові рослини — хрін, цибулю, часник, кріп, щебрушку, кмин, аніс (ганус), м'яту, калган, а також привізні з інших країн — перець і корицю (цинамон).

Серед солодких страв нам були відомі: кутя з медом, кутя з маком і горіхами, рис з медом і корицею, кутя з ізюмом і горіхами, юха з сушених яблук, слив та вишень (узвар), що мали тривалий час також обрядне значення. З малини й журавлини варили узварець.

Аби пшоно, каша буде.(с) народ

Вівсяна каша сама себе хвалить, а гречану люди хвалять.(с) народ

Найбільш поширеними на території України були варені борошняні та круп’яні страви. Одна з найдавніших слов’янських страв мала спільну назву “каша”. Каша вважалася символом продовження роду – це обрядова страва на родинах, хрестинах. Щоправда, у прадавнину каша готувалася не з круп, а з борошна і була основною їжею. Щодо способу приготування, то це було варіння, причому він стосується всіх продуктів харчування. Тушкування, печення та смаження почали використовувати пізніше.

З крупою варили і рідкі страви – юшки або крупники. Готували крупники на м’ясній юшці або на воді – залежно від сезону й достатку господаря. У рідину засипали гречану, перлову чи пшеничну крупу так, щоб готова страва мала консистенцію дуже рідкої розмазні. Деколи для калорійності додавали картоплю. Заправляли смаженою на олії чи салі цибулею, для смаку додавали коріння петрушки, моркви, пастернаку, зелень кропу та петрушки.

До юшок з крупами можна віднести і одну з найбільш розповсюджених українських страв – куліш. Його легко було готувати і в домашніх, і в польових умовах, і в дорозі. Промите пшоно засипали у казан з киплячою водою, до смаку додавали 1–2 картоплини, сушену тараню або шматок м’яса (навіть солонини). Готовий куліш затирали салом з цибулею або часником.

Борщ та каша—їжа наша. (с) народ
Що до чого, а борщ до хліба. (с) народ

Борщ спочатку називали «варивом з зіллям», оскільки готувався він із різних овочів із додаванням багатьох приправ. Не менш популярними в українській кухні є капусняки з квашеної капусти та різноманітні юшки – з грибами та картоплею, з квасолею, з галушками, з куркою та домашньою локшиною. Найулюбленішим був червоний борщ, компонентами якого були капуста, буряк, морква, петрушка, пізніше – картопля. У святкові чи недільні дні борщ варили на м’ясній юшці. Заможні селяни їли борщ, забілений сметаною. У період посту борщ готували з рибою або грибами, попередньо злегка підсмаженими на олії.

Інший різновид борщу, так званий “зелений”, або щавлевий. Готували його навесні з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряка. Зелений борщ заправляли круто звареним посіченим яйцем і сметаною.

Ще одним з популярних рідких овочевих страв був - капусняк. Для його приготування використовували квашену капусту, картоплю, заправляли пшоном. Особливо смачним був капусняк, звареній на м’ясній юшці з жирної свинини, але вживали його в основному заможні селяни.

Улюбленою стравою українського населення були вареники, але готували їх досить рідко, здебільшого на свята або в неділю, що пояснювалося важким матеріальним становищем більшості селян. Вареники обов’язково готували з начинкою, яку защипували у тонкій варениці. Начинка могла бути пісною чи скромною – залежно від пори року та релігійних заборон.

Вареники-хваленики, усі вас хвалять, та не всі варять. (с) народ

Жодна з кухонь народів світу немає такої різноманітності начинок для вареників як українська. Для неї використовували сир, ягоди, каші, смажену капусту, варену, товчену картоплю, варену квасолю, горохове пюре і навіть борошно. Для цього підсмажували сало, доки воно не перетворювалося на суху жовту шкварку, і у киплячий смалець, розмішуючи, додавали борошно. Тісто для вареників замішували з пшеничної, гречаної або пшенично-гречаної муки, рідше з житньої. Варили вареники в крутому окропі, складали в макітру та обмочуючи у розтоплене масло.

Типовою для українців стравою були галушки і локшина. Класичні галушки готували у такий спосіб: прісне тісто, замішане на воді чи сировотці з яйцем, розкачували качалкою, щоб товщина коржа була 1–1,5 см. Різали тісто смугами, шириною 2–3 см, потім відщіпували від кожної смуги невеличкі шматочки і кидали в підсолений окріп (кипляче молоко, м’ясну або овочеву юшку). Часом галушки робили відрізаючи, а не відриваючи шматки тіста. Тому вони й називаються “різані”. Для локшини тісто готували аналогічно, як і для галушок, з тією різницею, що у нього додавали більше яєць і крутіше замішували.

Де пиріг з грибами, там і ми з руками. (с) народ

У святкові дні та неділю готували пироги. Вони були двох видів: печені (з кислого тіста) і смажені (з прісного). Печені пиріжки в основному випікали з того ж тіста, що й хліб, переважно житнього, але обов’язково з начинкою. Пшеничні пироги пекли лише на свята. З аналогічного тіста, але без начинки пекли пампушки – невеликі круглі й пишні булочки, які вживали до борщу, капусняку, юшки і як окрему страву.

Україна має надзвичайно багату кулінарну спадщину. Українські традиції харчування є дуже різноманітні та цікаві. Особливо це простежується у регіонах з традиційною культурою, яка сформувалася історично. Деякі страви української кухні, наприклад борщ і вареники, ввійшли в меню міжнародної кухні.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

"ЯК ЛІПЛЕННЯ З ГЛИНИ ВПЛИВАЄ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ "

Будь-яка фізична праця допомагає відволіктися від проблем - особливо, якщо це приносить задоволення. Ліплення з глини -один зі способів зайняти дитину корисною справою. Це допоможе їй стати спокійнішою, створити унікальну річ та поділитися внутрішніми переживаннями.

Виготовляти вироби з природної глини почали ще в кам’яному столітті. Так наші предки створювали таблички, посуд, прикраси, іграшки та багато іншого. Це заняття досі цінується, бо це нелегка робота, в яку людина вкладає свій час. Та незважаючи на всі труднощі, ліпка з глини приносить задоволення.

У маленьких дітей сильно розвинений хапальний рефлекс - вони теж люблять ліпити. Якщо дитині не пропонувати корисні заняття, не віддавати її на гуртки, свою енергію вона спрямовуватиме на оточення. Звідси неслухняність, бійки та неспокійна поведінка. Причина - їхній стиль життя не задовольняє природної потреби в русі та ручній роботі.

Менші діти починають з ліплення виробів з глиняних «ковбасок», старші - сідають за гончарне коло. Будь-яка фізична праця вмикає в роботу тіло і вимикає голову. Ліплення з глини - це стан тут і зараз. Усі мрії або розчарування відбуваються у цей момент -щось вийшло гарно, а щось не вдалося.

Діти хочуть бачити миттєвий і досконалий результат. А коли щось не виходить одразу, хочуть покинути заняття і здатися. Тоді потрібно їх підбадьорити. Також можна запропонувати повторити якийсь простий рух багато разів, і тоді обов’язково вийде бажане. Глина дає дитині зрозуміти взаємозв’язок часу і дії: спершу ти робиш - не виходить, але якщо тобі подобається цей процес, то з простих рухів зробиш щось цікаве.

Сучасні діти дуже індивідуалізовані: їм важливо робити те, що вони хочуть.І цінують те,що зробили самі. Діти не ліплять іграшку чи предмет, вони ліплять історію. Це заняття розвиває дрібну моторику, стимулює сплеск творчих фантазій.

Всі діти - творчі. Вони з дитинства малюють, співають, знаходять для себе цікаві заняття. Важливо підтримувати їхню зацікавленість до якоїсь справи, розвивати талант. Особливо у маленьких діток, у яких багато енергії - її треба спрямовувати на корисну справу.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

«Виховання культурно-гігієнічних навичок у дітей дошкільного віку»

Культурно-гігієнічні навички дуже важлива частина культури поведінки. Необхідність в охайності, утримання в чистоті обличчя, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктовані не тільки вимогами гігієни, але й нормами людських відносин. Діти повинні розуміти, що якщо вони регулярно будуть дотримуватися цих правил, то у них проявляється повага до оточуючих і виникне уявлення про те, що неохайний чоловік, який не вміє стежити за собою, своєю зовнішністю, поведінкою, як правило, не буде схвалений оточуючими людьми.

Виховання у дітей навичок особистої та суспільної гігієни відіграє важливу роль в охороні їх здоров'я, сприяє правильній поведінці в побуті, в громадських місцях. У кінцевому рахунку, від знання і виконання дітьми необхідних гігієнічних правил і норм поведінки залежить не тільки їхнє здоров'я, але і здоров'я інших дітей і дорослих. У процесі повсякденної роботи з дітьми необхідно прагнути до того, щоб виконання правил особистої гігієни стало для них природним, а гігієнічні навички з віком постійно удосконалювалися. На початку дітей привчають до виконання елементарних правил: самостійно мити руки з милом, намилюючи їх до утворення піни і насухо їх витирати, користуватися індивідуальним рушником, гребінцем, склянкою для полоскання рота, стежити, щоб всі речі містилися в чистоті.

Для виховання і прищеплення у дітей хорошою звички мити руки ми користуємося маленькими віршиками:

Водичка, водичка,

Вмий моє личко,

Щоб глазоньки блищали,

Щоб щічки червоніли,

Щоб сміявся роток,

Щоб кусався зубок.

Або ж:

Водиця, водиця,

Вмий наші обличчя

Вмий наші щічки,

Вмий наші губки,

Вмий наші зубки,

Вмий наші ручки!

Мишка погано лапки мила:

Лише водичкою змочила,

Милом милити не старалася -

І на лапках бруд залишився.

Рушник - в чорних плямах!

Як же це неприємно!

Потраплять мікроби в рот -

Може захворіти на живіт.

Так що, діти, постарайтеся,

Частіше з милом умивайтеся!

Треба теплою водою

Руки мити перед їжею!

Формування навичок особистої гігієни передбачає і вміння дітей бути завжди охайними, помічати неполадки в своєму одязі, самостійно або з допомогою дорослих їх усувати.

Коли ми причісуємо дівчаток читаємо віршик:

Рости, коса, до пояса,

Не вырони ні волоса.

Рости, косинка до п'ят -

Всі волосыньки в ряд.

Рости, коса, не путайся -

Маму, доньку, слухай.

Культуру їжі часто відносять до гігієнічних навичок, але вона має етичний аспект - адже поведінка за столом базується на повазі до тих, хто сидить поруч, а також до тих, хто приготував їжу.

Гігієнічне виховання і навчання нерозривно пов'язане з вихованням культурної поведінки і має наступні завдання:

привчити дітей правильно сидіти за столом під час їжі, акуратно їсти, ретельно, безшумно пережовувати їжу;

вміти користуватися столовими приладами, серветкою;

вчити тому, що, чим і як їдять (хліб, котлета, салат, суп, каша, бутерброд, запіканка);

познайомити з різновидами посуду (чайна, їдальня);

вчити сервірувати стіл до чаю;

привертати увагу до заданим зразком правильного спілкування під час прийому їжі (розмовляти напівголосно, доброзичливим тоном, не говорити з набитим ротом, шанобливо ставитися до прохань і бажанням дітей).

Виховання культурно-гігієнічних навичок включає широкий круг завдань, і для їх успішного вирішення рекомендується використовувати цілий ряд педагогічних прийомів з урахуванням віку дітей: пряме навчання, показ, вправи з виконанням дій у процесі дидактичних ігор, систематичне нагадування дітям про необхідність дотримуватися правил гігієни та поступове підвищення вимог до них. Потрібно домагатися від дошкільнят точного і чіткого виконання дій, їх правильної послідовності.

Однак для більш успішного формування і закріплення навичок гігієни протягом періоду дошкільного дитинства доцільно поєднувати словесний і наочний способи, використовуючи спеціальні набори матеріалів по гігієнічному вихованню в дитячому саду, різноманітні сюжетні картинки, символи. В процесі гігієнічного виховання і навчання дітей дорослий повідомляє їм різноманітні відомості: про значення гігієнічних навичок для здоров'я, про послідовності гігієнічних процедур в режимі дня, формує у дітей уявлення про користь фізкультурних вправ. Гігієнічні знання доцільні і на заняттях з фізичної культури, праці, ознайомлення з навколишнім, природою. Для цього використовуємо деякі дидактичні та сюжетно-рольові ігри: «Охайні діти», «Зустрічаємо гостей», «Одягаємо ляльку» і т.д. Цікаві дітям і літературні сюжети "Мойдодир", "Федорина горі" та ін. На їх основі можна розігрувати маленькі сценки, розподіливши ролі між детьми.Для успішного вирішення цих завдань і міцного закріплення навичок культурної поведінки ми застосовуємо різні вірші з даної тематики. Наприклад:

Їж уважно, охайно,

Не поспішаючи і акуратно!

В рот їжу не забивай,

І шматочки не рони!

Мис тобою за столом

Правильно себе ведемо,

Тому що ми з тобою

Не балакаємо за їжею.

ВЧИСЯ КОРИСТУВАТИСЯ ВИДЕЛКОЮ І ЛОЖКОЮ.

За столом щеня Антошка

Рибу їв столовою ложкою,

Виделкою суп намагався їсти -

Не хотів слухати рад.

І хоча щосили старався,

Так і залишився голодним.

Ну куди це годиться!

Всім пора б навчитися

Їсти виделкою, їсти ложкою,

А не робити, як Антошка.

УМІЙ Є НЕ ПОСПІШАЮЧИ І АКУРАТНО.

Ведмежа хліб жував -

Крихти хлібні кидав.

Говорив з набитим ротом -

Що? Не міг зрозуміти ніхто.

Після взявся за компот -

Стіл облив і свій живіт!

Усі над ним сміються дзвінко,

Застыдили ведмедика:

- Ти не знаєш? За столом

Треба з закритим ротом,

Не поспішати, не говорити,

Крихти на підлогу не смітити.

Після встати з-за столу

В шубці чистою, як була.

НЕ БАЛУЙСЯ ЗА СТОЛОМ.

За столом сиділа Білка,

Перед нею була тарілка,

В ній з хліба, масла, сала

Білка споруджувала будинок.

Так, друзі, не надходять

І з едою не грають.

За столом їдять, друзі,

Балуватися тут не можна!

А поїли - ви вільні,

І грайте як завгодно.

НЕ ПРИВЕРЕДНИЧАЙ І ЇЖ ВСЕ, ЩО ДАЮТЬ В ДИТЯЧОМУ САДУ.

За столом Кроти сидять,

Ніс вернуть, не їдять:

- Цю кашу не хочемо!

Чорний хліб ми не їмо!

Дайте краще чаю нам,

Бідним маленьким Кротів!

Я нагадаю про одному:

Не кривляйтеся за столом,

Не капризничайте тут -

Їжте все, що вам дадуть!

Всі відомості з гігієни прищеплюються дітям у повсякденному житті в процесі різноманітних видів діяльності і відпочинку, тобто в кожному компоненті режиму можна знайти слушний момент для гігієнічного виховання.

Для закріплення знань і навичок особистої гігієни бажано давати дітям різні доручення. Дітям, які чергують по їдальні, потрібно не тільки вміти правильно накрити стіл і ставити посуд, але і твердо засвоїти, що, перед тим як приступити до виконання своїх обов'язків, необхідно ретельно помити руки з милом, привести себе в порядок, зачесатися.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

5-й рік життя

Перелік культурно-гігієнічних навичок, якими мають володіти діти 5-го року життя:

1. Самостійно засукувати рукави перед умиванням, вмиватися, стежити за чистотою своїх рук, мити руки колоподібними рухами, правильно користуватися милом.

2. Не мочити одяг, насухо витирати обличчя і руки.

3. Брати і вішати свій індивідуальний рушник на відведене для нього місце.

4. Своєчасно користуватися носовичком.

5. Своєчасно і правильно користуватися туалетом.

6.   Знати своє місце за столом, правильно сидіти.

7.   Спокійно сидіти за столом під час приймання їжі, їсти безшумно.

8. Правильно користуватися столовими приборами (ложкою, виделкою, ножем), серветкою.

9. Їсти самостійно та акуратно, страву брати потрохи, пережовувати їжу із закритим ротом.

10. Виходити з-за столу тільки поївши, тихо підсувати стілець, дякувати за їжу.

11. Після приймання їжі прополоскати рот.

12.   Помічати та усувати неохайність та нелад в одязі, причісуватися.

13.   Під час кашлю відвертатися, прикриваючи рот носовою хустинкою.

14.    Правильно чистити зуби.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ “ОДИН ВДОМА”.

Деколи в квартиру намагаються проникнути зловмисники. Залишати маленьких дітей вдома одних – великий ризик з боку батьків. Тому, якщо ви змушені час від часу ненадовго відлучитися з якоїсь потреби, то обов’язково підготуйте дитину до безпечного знаходження в квартирі без нагляду дорослих, максимальний термін вашої відсутності не повинен перевищувати 3-х годин. Батькам необхідно з раннього віку починати привчати дітей правильно вести себе в квартирі, під час своєї відсутності. Всі діти різні. Одним подобається залишатися наодинці з самим собою, відчувати себе великими і самостійними. Вони завжди можуть розважити себе і спокійно дочекатися батьків. Інші не готові перенести таке випробування, воно їм не по силам. Залишившись одні, вони не будуть грати, а почнуть з тривогою прислухатися до незнайомих звуків, боятися як би чого не сталося. Вони скрізь запалюють світло, включають на повну потужність телевізор, а ночами страждають від кошмарів.

Ретельно зваживши всі «за і проти», навчіть свою дитину основним правилам поведінки у відсутності дорослих.

Подумайте про те, щоб дитина сама могла легко дістати все, що їй може знадобитися при вашій відсутність, будь то в холодильнику, в шафі, в коморі. Облаштуйте їй зручне місце для ігор, малювання, читання, відпочинку.

Навчіть дитину користуватися телефоном і правильно реагувати на дзвінки у двері. У багатьох сім’ях існує своєрідний «пароль», система дзвінків, що вказує на те, що в двері дзвонить «свій». Однак, щоб остаточно переконатися в безпеці, він повинен обов’язково запитати: «Хто там?». Пам’ятайте про високу ціну батьківської відповідальності, що лежить на матері і батькові. А тому докладіть максимум зусиль, щоб зміцнити в дитині почуття незалежності і компетентності, звести до мінімуму його страхи і невпевненість, надати емоційну підтримку малюкові, якщо ви залишаєте його одного в будинку.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

Нетрадиційні техніки малювання

  Малювання нетрадиційними техніками допомагає прищепити любов до зображувального мистецтва та викликає цікавість до малювання, бажання малювати ще більше. Нетрадиційні техніки малювання викликають у дітей безліч позитивних емоцій, відкривають можливості використовувати добре знайомі їм предмети в якості художніх матеріалів. Незвичні техніки малювання зацікавлюють дітей, сприяють розвитку творчості у всіх, без винятку. Під час малювання нетрадиційними техніками дошкільники отримують знання про зображувально-виражальні можливості матеріалів, оволодівають технічними прийомами роботи з ними та послідовністю виконання образотворчого процесу. У дітей задіюються всі можливі сенсомоторні рецептори. Вони вчаться створювати гарні зображення, радіти їм, вірити в свої сили, координувати дії ока, руки, кисті. Завдяки нетрадиційним технікам дитячі малюнки стають змістовніші, привабливіші, виразніші, емоційніші. Навчившись виражати свої почуття на папері (і не тільки), дошкільники краще розуміють почуття інших, вчаться долати сором’язливість, страх перед малюванням, перед тим, що нічого не вийде, проявляють свої нахили, здібності, обдарування, уяву, фантазії. Важливо, що кожна дитина вчиться працювати на своєму рівні здібностей. Дитячі роботи, під час творчого процесу такого малювання, не залежні від зразка, як зазвичай – вони не схожі одна на одну і дивують інших. Нетрадиційні техніки малювання і художня творчість допомагають дітям розкрити свою особистість, індивідуальність та неповторність.   Малювання нетрадиційними техніками сприяє вирішенню наступних завдань у дошкільному вихованні: 1. Збагачувати досвід естетичного бачення дітьми навколишньої дійсності. 2. Здійснювати художньо-естетичне виховання дітей на основі широкої інтеграції, охоплюючи різні форми роботи з дітьми (заняття, самостійна художня діяльність, свята, розваги, гуртки). 3. Розвивати у дітей природні нахили, здібності, обдарування. 4. Сприяти формуванню у дошкільників емоційно-оцінювального ставлення до творчих проявів. 5. Заохочувати бажання дітей фантазувати і творити. 6. Проводити з дітьми спеціальні заняття з образотворчого мистецтва із застосуванням нетрадиційних форм (екскурсії, ігри-подорожі, заняття за інтересами тощо).   Поряд із традиційними пензлями для малювання, акварельними та гуашевими фарбами, доречним є використання таких матеріалів і предметів для вільної діяльності: -штампи із овочів (картопля, буряк, морква, болгарський перець, гриб шампіньйон); -трафарети (картон, пластик, монети, канцелярські скріпки); -ватні палички, поролон, кисті різної жорсткості; -опале листя різних дерев різної форми та величини, пір’я; -зубна щітка, кругла щітка для миття посуду; -патичок, зворотна сторона олівця, ватна паличка, соска; - коркова пробка, гумка канцелярська, пінопласт; - кам’яна сіль, манна крупа, харчові барвники; -клей ПВА, воскова свічка, нитки; -зімятий папір, поролон, тканина, марля, косметичний спонж; -желатин, крохмаль, шампунь, борошно, лимонна кислота, олія; - вода, молоко, піна для гоління; - водорозпилювач, скло, зіп – пакет, харчова плівка; - підошва взуття, будівельна (бульбашкова) плівка; -губна помада, пластилін.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯       Розвиток дитячої творчості: 10 правил для батьків        1. Говоріть «ні» дитині якомога рідше. Найпростіший спосіб перервати політ уяви - зупинити дитину, коли вона чимось займається. Малює пальцем на картопляному пюре? Виросте майбутній Пікассо. А хто знає, що вийде, якщо змішати газовану воду з майонезом? Ви не знаєте, а ваша дитина дізнається і, можливо, стане другим Менделєєвим.   2. Змістовно і цікаво організуйте життя вашого малюка, дайте йому можливість для нових і яскравих вражень. У цьому вам допоможуть прогулянки, екскурсії, книги, бесіди ....   3. Надайте дитині всі необхідні матеріали для творчості. Ви не можете переплисти річку, якщо у вас немає човна, вірно? Щоб займатися творчістю, потрібні інструменти і матеріали. Забезпечте дитину олівцями, крейдою, пластиліном, природним матеріалом, папером, клеєм, безпечними дитячими ножицями і т.д. 4. Акцентуйте увагу на чарівності самого процесу, а не на результаті.    5. Не женіться за складністю. Відповідно до досліджень, найпростіші м'ячики або кубики розвивають мислення і уяву дитини не гірше, ніж «круті» дорогі іграшки. Наприклад, кидаючи або катаючи м'ячик, навіть найменша дитина кожен раз робить це по-іншому, оволодіваючи новими навичками та пізнаючи для себе щось нове.   6. Не відмовляйтеся від сучасних технологій. Комп'ютер часто прирівнюють до телевізора, і час, проведений за комп'ютерними іграми, вважається витраченим марно. Це не зовсім так, адже за допомогою комп'ютера можна малювати, створювати музику, будувати віртуальні будинки. Просто купуйте правильні ігри, які сприятимуть розвитку уяви і творчості.    7. Давайте дитині завдання, що вимагають креативності: незвичне використання знайомих предметів, домальовування заданих елементів, гра зі словами і римами, завершення фраз, зміна сюжетів знайомих творів, підміна героїв.    8. Творіть разом з дитиною. Ваша присутність і заохочення - найкращий стимул для творчого настрою дитини. Влаштовуйте домашні концерти, сімейні читання вголос і міні-спектаклі, ходіть разом в музеї і на концерти, малюйте і клейте, слухайте разом музику і танцюйте ( не обмежуйте свою дитину рамками лише дитячих пісеньок і танців).   9. Будь-який вид дитячої творчості - це не просто розвага, творчість допомагає дитині стати в майбутньому щасливою, задоволеною життям людиною. Ставтеся серйозно до інтересів дитини, і постаратися розвинути її таланти, якою б дивною або незрозумілою не здавалося вам її творчість. 10. Обов’язково підтримуйте дитину при її творчих заняттях. Результати роботи неодмінно мають бути вами оцінені найвищою оцінкою, навіть якщо вам дещо не сподобалось. Хваліть дитину і щиро радійте її успіхам.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯

«Умови ефективного виховання в сім'ї»

Мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини це насамперед правильна організація сімейного життя, яка складається з культури побуту, діяльності, спілкування. Це повага, доброзичливість у стосунках, що стосується всіх членів родини. А найперше - це любов. В. Сухомлинський писав: «Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері й матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу та гідність людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де батько й мати по-справжньому люблять одне одного і в той же час люблять та поважають людей». Тож якщо дитина з раннього віку є свідком справжньої людської любові й поваги, то цей кращий зразок моральності вона бере за основу свого майбутнього сімейного життя.

Позитивний приклад батьків. Вирішальну роль у сімейному вихованні має поведінка дорослих. А. Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету- все це має для дитини велике значення. Тому вимогливість і контроль за кожним своїм кроком мають бути в дорослих на першому плані, бо неможливо сформувати повноцінну особистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Адже тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером можна формувати характер». Нагадаймо думку А. Макаренка, який зазначав, що головні основи виховання закладаються до п'яти років; після п'яти вже буде перевиховання, а перевиховувати набагато складніше. Це доведено практикою. В результаті досліджень встановлено, що чим менша дитина, тим більше приклад дорослих впливає на її поведінку. І якщо особистий приклад батьків є транслятором позитивної інформації, для дітей та викликає адекватну реакцію-можна сподіватися на успіх.

Авторитет батьків. Родинне виховання- справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по-справжньому виховати своїх дітей, повинні мати в них авторитет. Авторитет має бути справжнім, щирим, базуватися на правильній організації сімейного життя, де не може бути дрібниць, бо все є важливим. До речі, А. Макаренко в «Лекціях про виховання дітей» застеріг від цілого ряду фальшивих авторитетів, які, на жаль, інколи мають місце і в наш час (придушення, чванство, педантизм, підкуп тощо). Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності у всьому, любові, зацікавленості справами дітей тощо

Достатній рівень педагогічної культури батьків. Це передусім педагогічні знання, які допоможуть глибше пізнавати дитину, розуміти її потреби, визначили ознаки домінаторної (тоталітарної) та партнерської (демократичної) сімей. Ми пропонуємо ознайомитися з основними психологічними характеристиками обох типів сімей, подумати не тільки про те, до якого типу сім'ї належить та сім'я, де ви виросли, а й про те, якого типу сім'ю створили ви. Чи є ваша родина малою структурою демократії в серці суспільства? Чи не є ваша сім'я джерелом виховання агресора- людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого?

Отже, домінаторна сім'я - це сім'я, в якій проблеми не обговорюють правила поведінки кожної особи чітко визначені. Наприклад, жінка зобов'язана відповідати за все домашнє господарство, виховання дітей, а ще й досить часто працювати. А справа чоловіка-принести в сім'ю гроші. Він сам визначає - скільки і коли. Діти не мають жодних прав. Під час розв'язання важливих для сім'ї проблем у них ніхто не питає, що вони думають. Взагалі вони не мають права на особисту думку. Що їм робити в домашньому господарстві, їх теж не питають.

І от уявімо собі, що ми можемо спокійно поговорити між собою про гроші, про наші батьківські обов'язки, про розподіл домашньої роботи та вибрати для себе те, що ми робитимемо без напруження, подолання внутрішнього спротиву. А ще уявімо, що мати чи батько, які помилково нагримали одне на одного, вибачилися. Підемо ще далі: уявімо, як хтось із батьків вибачився перед дитиною! Дитина цього ніколи не забуде, її повага до батька чи матері зросте. Результатом виховання в партнерській демократичній) сім'ї буде самостійна, впевнена в собі особистість.

⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯⋯